Відпустки

Відпустки працівникам

Законодавством України гарантується право кожному працівникові на відпустку. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом України «Про відпустки».

Хто має право на відпустку

Право на відпустки мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» ).

Тобто сумісники та працівники, що працюють у режимі неповного чи скороченого робочого часу, мають однакові з іншими працівниками права на отримання щорічної відпустки.

Не мають права на відпустку громадяни, які виконують роботи на підприємстві на підставі укладеного цивільно-правового договору, оскільки вони не перебувають у трудових відносинах.

Види щорічних відпусток

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлені такі види щорічних відпусток:

  • основна відпустка;
  • додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
  • додаткова відпустка за особливий характер праці;
  • інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Крім того, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Тривалість відпустки

Гарантована тривалість щорічної основної відпустки становить не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Для певних категорій працівників законодавством передбачено надання основних відпусток більшої тривалості. Крім того, статтями 7 і 8 Закону України «Про відпустки» передбачено можливість надання працівникам щорічних додаткових відпусток

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором за кожним видом робіт, професій та посад або трудовим договором.

Щорічна основна та додаткова відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно чи окремо.

Законодавством передбачена можливість відкликання працівника з щорічної відпустки за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Порядок надання відпустки

Щорічні відпустки зазвичай надаються працівникові з таким розрахунком, аби вони були використані до закінчення робочого року.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення 6 місяців безперервної роботи. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення 6-місячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу (за винятком випадків, передбачених ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Згідно із ч. 4 ст. 79 КЗпП, черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або вповноваженим ним органом за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються потреби виробництва, особисті інтереси працівників і можливості для їх відпочинку.

Згідно з п. 20 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, графік відпусток складається на кожен календарний рік не пізніше 5 січня поточного року.

Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до її початку (ст. 115 КЗпП).

Відпустки за ненормований робочий день

Згідно ст. 8 Закону України «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

У пункті 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7 (далі – Рекомендації), зазначається, що ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається надурочною). Міра праці визначається тривалістю робочого часу, обов’язками й обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Пунктом 3 Рекомендацій визначено, що додаткова відпустка для працівників з ненормованим робочим днем є компенсацією за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу.

Галузеві угоди визначають орієнтовний перелік посад і професій працівників, які мають право на щорічні додаткові відпустки за ненормований робочий день.

Отже, підприємство, установа чи організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватись ненормований робочий день та встановлює конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Додаткова відпустка за особливий характер праці та скорочений робочий тиждень

Право працівників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці визначається відповідно до Списку виробництв, робіт, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 (зі змінами).

Конкретна тривалість відпусток за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (ст. 8 Закону України «Про відпустки»).

Згідно з Порядком застосування названого Списку, затвердженим наказом Мінпраці України від 30.01.1998 № 16, зареєстрованим у Мін’юсті України 30.01.1998 за № 57/2497, додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше як половину тривалості робочого дня, встановленого для такої категорії працівників.

Право на скорочену тривалість робочого тижня за роботу зі шкідливими умовами праці визначається відповідно до Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 163.

Перенесення відпустки в разі тимчасової непрацездатності

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Якщо непрацездатність настала у період відпустки, відпустка підлягає продовженню на кількість днів, протягом яких працівник відповідно до лікарняного листка був непрацездатний.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період із додержанням вимог ст. 12 Закону (ч. 4 ст. 11 Закону).

Ураховуючи наведене, настання обставин, перелічених у ч. 2 ст. 11 Закону, не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. Навіть при продовженні відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника невикористана частина щорічної відпустки по закінченні зазначених обставин не використовується працівником самостійно, вона має бути надана. Ця частина відпустки надається через видання роботодавцем наказу (розпорядження) на підставі листка тимчасової непрацездатності працівника та його заяви.

Отже, невикористана частина щорічної відпустки у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю працівника переноситься на інший період або продовжується на підставі листка тимчасової непрацездатності, заяви працівника та наказу роботодавця про перенесення (продовження) відпустки.

Про додаткову відпустку за роботу в шкідливих умовах праці

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в ч. 1 цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

До стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку, зазначену ст. 7 Закону, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону зараховується:

– час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами праці, якщо працівник, зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

– час щорічної основної та додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці;

– час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 (зі змінами).

Відповідно до абзацу 2 п. 8, п. 9 і 10 Порядку застосування Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Мінпраці України від 30.01.1998 за № 58/2498, облік часу, відпрацьованого по кожному виду робіт, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

Додаткова відпустка надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу.

У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці не менш як половину тривалості робочого часу, установленого для працівників цих  виробництв, цехів, професій і посад.

Про творчу відпустку

Статтею 16 Закону України «Про відпустки» передбачено надання працівникам творчої відпустки для  закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 (далі – постанова). Відповідно до зазначеної постанови творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.

Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук – до шести місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III-IV рівня акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю (далі – вчена рада) про доцільність надання творчої відпустки.

Для отримання рекомендації про доцільність надання творчої відпустки здобувач наукового ступеня повинен зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де проводиться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія подають вченій раді мотивований висновок з обгрунтуванням тривалості творчої відпустки.

Творча відпустка не надається для закінчення дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук особам, які закінчили відповідно аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.

Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.

На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати визначається згідно із законодавством.

Слід зазначити, що такі відпустки не підлягають поділу на частини, продовженню на святкові і неробочі дні та компенсації.

Право на відпустку в разі звільнення

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон) визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи (ч. 1 ст. 24 Закону).

Водночас згідно ст. 3 Закону за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Відповідно до зазначеного роботодавець за бажанням працівника, який звільняється, зобов’язаний надати йому невикористану відпустку. Виняток становить лише звільнення працівника за порушення трудової дисципліни.

Додаткова відпустка за роботу на персональному комп’ютері

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» визначено, що щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається, зокрема, окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я.

Так, відповідно до позиції 58 підрозділу «Інші види виробництв» розділу XXII «Загальні професії за всіма галузями господарства» Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» (зі змінами, далі – Список) працівники, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах (у тому числі на персональних комп’ютерах) і яким тривалість щорічної відпустки не визначено іншими нормативно-правовими актами, мають право на щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці тривалістю до чотирьох календарних днів.

Ця позиція Списку стосується всіх працівників, які у своїй роботі застосовують персональний комп’ютер, незалежно від обійманої посади (професії) та виду монітора.

Колективним договором, трудовим договором або іншим нормативним актом роботодавця має бути затверджений перелік посад (професій), робота на яких дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці.

Відповідно до п. 6 і п. 7 Порядку застосування Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.1998 № 16, зареєстрованим у Міністерстві Юстиції України 30.01.1998 за № 58/2498 (зі змінами) щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад. Облік часу, відпрацьованого в зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом (п. 5 Порядку).

Передбачені законодавством щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці мають надаватись відповідним працівникам на підставі колективного або трудового договору, однак остаточне рішення щодо надання таких відпусток ухвалюється роботодавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням зазначених вимог.

Відпустка при народженні дитини

15.04.2021 прийнято закон № 3695 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною», яким усунуто обмеження прав чоловіка на відпустку для догляду за дитиною.

Згідно ст. 19¹ Закону України «Про відпустки» одноразова оплачувана відпустка при народженні дитини тривалістю до 14 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів) надається не пізніше трьох місяців з дня народження дитини таким працівникам:

1) чоловіку, дружина якого народила дитину;

2) батьку дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;

3) бабі або діду, або іншому повнолітньому родичу дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).

Відпустка при народженні дитини надається лише одній з осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Тривалість відпустки при народженні дитини визначається працівником у заяві про її надання з урахуванням вимог, встановлених абзацом першим частини першої цієї статті.

Відпустка при народженні дитини надається власником або уповноваженим ним органом особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої цієї статті, на підставі письмової заяви відповідної особи.

Особа, яка отримала відпустку при народженні дитини, зобов’язана надати власнику або уповноваженому ним органу копії документа, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини протягом 30 календарних днів з дня виходу в таку відпустку.

Порядок надання відпустки при народженні дитини встановлюється Кабінетом Міністрів України.