Вимоги щодо укладення колективних договорів
Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і профспілковими органами, а у разі їх відсутності – представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
В колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
- умов і охорони праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;
- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників;
- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
- забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
- заходи, спрямовані на запобігання, протидію та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав (доповнено згідно із Законом України № 2759-IX від 16.11.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)»);
- заборона дискримінації.
В колективному договорі можуть установлюватися додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється їх включати до договорів.
Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін.
Усі працюючі, а також щойно прийняті на підприємство працівники повинні бути ознайомлені з колективним договором роботодавцем.
Сторони договору подають на повідомну реєстрацію 1 примірник договору разом із додатками та супровідним листом. Примірник колективного договору зберігається в реєструючому органі.
Охорона праці в колективному договорі підприємства
Стаття 6 Закону України «Про охорону праці» (далі – Закон) передбачає права працівників на охорону праці під час роботи, а стаття 20 вказує на регулювання охорони праці в колективному договорі підприємства.
Укладенню колективного договору передують колективні переговори, коли дається об’єктивна оцінка виконанню попередніх зобов’язань з охорони праці, а також забезпечується збір і вивчення пропозицій працівників, спеціалістів і профспілкового активу на наступний період, здійснюється аналіз результатів атестації робочих місць, стану безпеки та умов праці і причин виробничого травматизму.
Потім визначається обсяг фінансування, витрат на охорону праці у розмірі не нижче нормативів, що передбачаються ст. 19 Закону.
Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.
У текстовій частині необхідно передбачити гарантії пільг і компенсацій, що передбачені для працівників чинним законодавством і повинні вважатися мінімальними, обов’язковими для надання при будь-яких умовах. Водночас, якщо підприємство має певні економічні можливості, ці нормативні пільги та компенсації можуть перевищуватися та надаватися працівникам у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов’язань за колективним договором (ст. 13 Закону).
Колективний договір обов’язково повинен містити заходи із захисту прав осіб, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також утриманців та членів сімей загиблих. При цьому, виконуючи вимоги частини другої ст. 9 Закону, за можливості, передбачити додаткові виплати та пільги для потерпілих і членів їх сімей за рахунок власних коштів роботодавця, окрім обов’язкових, які здійснює Фонд соціального страхування України.
Рекомендується передбачити «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» порядок відсторонення від роботи працівника, який знаходиться у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння.
Рекомендується також до обов’язків адміністрації включити пункт про забезпечення фінансування навчання представників профспілок з охорони праці згідно із ст. 41, ст. 42 Закону та п. 16, п. 17 «Порядку навчання представників профспілок з питань охорони праці».
Однією із найважливіших частин колективного договору повинні бути «Комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям, і пожежам».
Вони формуються в основному згідно «Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат», затвердженому постановою КМУ від 27.06.2003 № 994 (із змінами згідно Постанови КМУ від 30.03.2011 № 321).
Комплексні заходи викладаються окремим додатком до колективного договору. Окрім комплексних заходів з питань охорони праці до колективного договору повинні також бути додані основні додатки у вигляді Переліку професій і посад.
Гендерна рівність в колективних договорах
З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України Верховною Радою України в 2005 році було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків здійснюється у громадсько-політичній, соціально-економічній сфері та у сфері освіти. Так, наприклад, роботодавець зобов’язаний:
– створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
– забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
– здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
– вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
– вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань. Роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.
Звертаємо увагу керівників підприємств, установ та організацій, що відповідно до ст. 18 вищезгаданого Закону до колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків.
При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:
– покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;
– комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс; – усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів.
Необхідність встановлення показників масового вивільнення працівників у колективному договорі
Масові зупинки і закриття підприємств, динамічні вивільнення працівників, відсутність вакансій, загроза безробіття – є одним з визначальних чинників дестабілізації економіки будь-якої держави. Саме тому теоретична розробка і практичне впровадження дієвого та налагодженого механізму правового регулювання масових вивільнень повинні бути пріоритетними завданнями держави.
Вивільнення займає особливе місце серед випадків припинення трудового договору. Воно є однією з підстав розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#Text) масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом:
1) одного місяця:
вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників;
вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників;
2) трьох місяців – вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.
При цьому зазначено, що показники масового вивільнення працівників, заходи з їх запобігання та з мінімізації негативних наслідків встановлюються в колективних договорах та угодах, укладеними на національному, галузевому та регіональному рівнях.
У разі коли масове вивільнення працівників спричинило різке зростання безробіття в регіоні або на відповідній території на три і більше відсоткових пункти протягом звітного періоду, ситуація на ринку праці визнається кризовою.
Для вжиття заходів щодо запобігання різкому зростанню безробіття під час масового вивільнення працівників можуть утворюватися спеціальні комісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-2013-%D0%BF#n10 ).
Показники масового вивільнення працівників, заходи з їх запобігання та з мінімізації негативних наслідків встановлюються у колективному договорі.
Питання масового вивільнення працівників регулюється Кодексом законів про працю України та Законом України «Про зайнятість населення».
Згідно ст. 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві , в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов’язані вживати заходів для запобігання масовим вивільненням, у тому числі шляхом проведення консультацій з профспілками з метою розроблення відповідних заходів, спрямованих на пом’якшення їх наслідків і зменшення чисельності вивільнених працівників; своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення.
16.04.2021 набрав чинності новий наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2021 № 563 «Про затвердження форми звітності № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці» та Порядку її подання». Ознайомитись з даним наказом можна за посиланням: https://www.me.gov.ua/Ascod/List?lang=uk-UA&id=43cabef1-978e-49d3-8bd0-5bda49e7eb72&tag=Biznesu&fNum=563-21
Встановлення скороченого робочого часу у колективному договорі
Роботодавці можуть встановлювати скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях.
Встановлення скороченої тривалості робочого часу для таких жінок на підприємстві – право, а не обов’язок роботодавця. Крім того, згідно ст. 50 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) при укладенні колективного договору може встановлюватись менша норма тривалості робочого часу, ніж передбачено законодавством.
Згідно ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
